Надвечір старпом і боцман благали капітана дозволити їм зрубати фок-щоглу. Капітан заперечував, але боцман доводив: якщо не зробимо цього, потонемо. Капітан погодився, та коли зрубали фок-щоглу, грот-щогла захиталася й почала розкачувати корабель, тож довелося зрубати і її — на палубі нічого не лишалося.
Можете здогадатися, в якому стані міг тоді перебувати такий молодий моряк, як я, що й десятої частки подібного страху до того не переживав. Каяття знову заволоділо мною. Та я не знав, що найжахливіше ще попереду. Шторм дедалі дужчав, і бувалі моряки зізнавалися: самі ніколи не бачили нічого гіршого. Ми мали міцний корабель, проте він був добряче навантажений і сидів так низько, що матроси раз у раз вигукували: от-от підемо на дно! Я був настільки недосвідчений, що як слід і не зважав на такі вигуки, проте мене вразило інше: і капітан, і боцман, і кілька інших найрозважливіших матросів молилися, а це, погодьтеся, трапляється з ними нечасто!
Серед ночі, наче й так нам було мало нещасть, один із матросів закричав із трюму: пробоїна! Інший гукнув, що вода піднялася вже на чотири фути. Всі руки схопилися відкачувати воду. Тільки-но я почув це, в мене завмерло серце — я поточився просто на ліжко в своїй каюті. Та моряки швидко звели мене на ноги й пояснили: коли я не вмію виконувати складної роботи, то до відкачування води цілком здатен. Я нарешті отямився й побіг до помпи; працював я від серця.
Тим часом капітан побачив, що кілька транспортних кораблів-вуглевозів змушені були знятися з якорів і вийти у відкрите море, тож тепер проходили повз нас, і капітан наказав випустити ракету як сигнал про біду. Я ніколи не чував пострілу ракети, тож першої миті мені здалося, що корабель просто розламався. З переляку я знепритомнів. На цей раз кожен піклувався про власне життя, тож на мене не зважали; один із матросів просто відсунув мене від помпи, наче мертвого, й минуло доволі часу, заки я оговтався.
Комментарии к книге «Робінзон Крузо», Даниэль Дефо
Всего 0 комментариев