Віхті Сад
якби заглянуть уночі до кінутой хатискіки разних чудасій можна б там узнатион покойний дід седить — Царствіє Небеснесіть плете і не засне на другую веснурадом баба з рогачом пораєцця дужеа шо лампа не горить дак їй і байдуже:наче в доброго кота сяють карі очіпри-Чаїлись по кутках разні поторочіа надворі сніг іде і неде нима людейбо всі люде у силі вже поснули трударітіки я один тиняюсь дурний да безумнийбосі ноги задубіли да клацають зубиза пазухой кусок хліба шо вкрав у собакіі Библія да ни вся — скурив на цигаркідумаю простить за це мине Ісус можебо вин ловкий наш Господь — схоче ще й поможеполин звізда палає а я люблю тибенищасний мий Израїль прогнівивший небесдід седить мине до себе не пуськає в хатукаже шо такіх по сьвіту лазе нас багатоя їх правда не сьтрічав а тоб усі разомми б построїли собі хату з пирилазом!вітер виє цвіте вишня а я пропадаюа маленьке кузенятко на скрипочку граєВіхта жинка милосердна дай їй Бог здоровіявона бідним помагає а ми її любимКостянтин Москалець
Нічні пастухи буття
Жанр:
«Нічні пастухи буття»
0
1543
Описание
У новій книзі віршів Костянтин Москалець добірними текстами спростовує власну ж тезу про «заранні пошуки добірного народу»: цей Народ — Поети, які не загубились «у мандрах по чужих та рідних українах», які чують тишу Пречистої Діви Марії світанку, які вміють кохати Сосну й називати сестрою Лілею, — цей Народ є головною дійовою особою цієї збірки.
4 страница из 14
читать на одной стр.
читать на одной стр.
навпроти своїх очей,а хрести собору — внизу;ти не заховався від смерті у воді,і ще й донині плавно опускаєшся на дносамого неба.Два вірші,які довший час вважалися втраченими, проте їх зберіг Юрко СаєнкоІЗабутий присмак валідолуі краплі крові вправно летять —уже сніжинками —додолуд о д о м упалаючі ясла — хлів золотийзелена — гіркарана —рікад о д о м усмерть — без початку — і без кінцянепрочитані — і виновід якого відмовився ще за життятак само у липнід о д о м угріхи — багато — багатствосамотність — братствоайстри — конімовчання-і-листуванняд о д о м уі панна — забута ущент —для якої писалися віршіспівалися: «авонаавона» —зривалися — сніжні — бездомнід о д о м уще перестук електрички:порожній тамбур театр —і табір — і ворожіння —за сигарету — забуте і збутевіщування одруження без одужання:примхи: невиспаність: усвідомленнябез розуміннязбайдужіннязабуванняя х о ч у д о д о м уIIЗелені вогнища горять удосвіта уліткунад ними небеса сіріють і мовчатьспокута стародавніх снів приводить нас сюди —до білосніжного камінняхоча далеко до наступної зоріале вона в тобі проміння маєяк та сосна — коріння у земліСестра СоснаСестра ЗоряСестра Маріясвоїм терпінням підіймаєшблагеньке тіло зроблене з піскуіз голосу і тініі тіло вчиться святості а тишукаєш ночами прозору плащаницюяку давно колись приготували звіріз обличчями людей і звичками людей***
РЕКОМЕНДУЕМ К ПРОЧТЕНИЮ
Популярные и начинающие авторы, крупнейшие и нишевые издательства
Комментарии к книге «Нічні пастухи буття», Костянтин Москалець
Всего 0 комментариев