Років через три–чотири, коли всі вже й думати забули про цю історію, на екрани кінотеатрів країни вийшла кіноепопея «Визволення». Пригадуючи розвантаження танків у нашому містечку, ми пильно вдивлялись в кадри кінострічки, де і у німецьких панцерників, і у радянських танків були чомусь однакові шасі харківського зразку.
Пізніше мені стало відомо, що одним з авторів сценарію цієї кіноепопеї був відомий російський письменник Юрій Бондарєв. В фільмі було художньо екранізовано епізод одного з його воєнних романів. Пізніше, в 1985–му, ця повість була екранізована окремо зі своєю авторською назвою «Батальйони просять вогню».
Мова йде про запеклі та драматичні бої на Букринському плацдармі, які відіграли вирішальну роль у визволенні Києва.
Головну роль капітана Цвєтаєва у «Визволенні» зіграв Микола Олялін, а у «Батальйонах…» роль капітана Єрмакова – Олександр Збруєв. Відомі і популярні артисти, всесоюзна слава…
Коли ж мені, свого часу, прийшлось служити опером районного масштабу, то мав честь знатися з прототипом цього кіноперсонажу. Саме з нього письменник Бондарєв списав свого героя. Саме його ратний подвиг увіковічений в романах і кінострічках, але якби була екранізована його подальша післявоєнна доля, то вважаю «Оскар» за сценарне рішення вже давно був би в Києві, а різні там Спілберги і Камерони повісились би від заздрощів. Такого матеріалу не мав навіть і сам Голлівуд.
Коли я приймав справи у свого попередника, то мені було передано новеньку тоненьку теку, що носила скромну назву «Дело оперативного наблюдения с окраской антисоветская агитация и пропаганда в форме клеветы на советский государственный и общественный строй». З документів, що знаходились в цій теці, було ясно, що ми маємо справу з запеклим і майже професійним наклепником, який колись тягнув лямку в гулазі, потім неодноразово піддавався так званій «профілактиці», проти нього ще двічі порушувались кримінальні справи, але чомусь на стадії слідства гальмувались і знову об’єкт попадав під нагляд КГБ.
З одного боку – «вражина», а з другого – його милували в останню хвилину. І так з … 1956–го року (!). Тобто під наглядом КГБ майже ТРИДЦЯТЬ років. Він був уже «под наблюдением» коли я ще тілько–но народився. Єдине, що мені було передано до цієї справи усно:
Комментарии к книге «КГБ СРСР. Спогади опера», Володимир Ушенко
Всего 0 комментариев