«КГБ СРСР. Спогади опера»

— Не вступай з ним в контакт, Через нього погорів не один опер. І навіть не два. Справа гнила. Окрім агентурних довідок, підшивай також до справи чергові «пасквілі», які об’єкт надсилає в Київ і Москву і які обов’язково повертаються до нас. На все інше – не звертай увагу.

І я не звертав. Приблизно за рік мені «для концентрації в справі» були передані два таких листи об’ємом у два звичайні шкільні зошити в клітинку, кожна з яких слугувала за рядок рукописного письма. Ясно, читати цю «муру» ніхто не мав ні часу, ні бажання. В тому числі і я.

Та якось, заступивши на добове чергування, від нічого робити (бо ще забув вдома і книжку) почав гортати сторінки старих літерних справ і таки добрався до «крамольної писанини» цього набридливого дідугана.

По–перше, мене вразив стиль і літературна якість листів, а по–друге… Та невже нікого це не зацікавило? Ніхто за всі ці 30 років так і не дочитав до кінця?

Отже, розповідь капітана Цвєтаєва–Єрмакова після описаних Юрієм Бондарєвим подій штурму Букринського плацдарму:

Насправді прототип кіношного капітана Цвєтаєва–Єрмакова носив старовинне українське козацько–шляхетне прізвище Каніболоцький Аркадій.

Після розгрому сміливців на Букринському плацдармі на той, на «наш» безпечний берег добралось всього менше десяти бійців з більш як півторатисячного штурмового–ударного зведеного полку посиленого невідомо скількома тисячами «чорної піхоти».

Чорна піхота – це не те, що ви думаєте. Це не штрафники і не зеки. Це сільські мужики з українських сіл Полтавщини, Чернігівщини і Київщини, не перевдягнені, майже неозброєні, яких гнали «НКВДешні заградотряди» попереду штурмових колон на мінні поля, на замасковані ДОТи і ДЗОТи, з них створювали «лжештурмові» наступаючі колони для відволікання вогню від основних груп прориву. Це про них говорив маршал побєди Жуков на нараді командувачів армій, корпусів і дивізій 1–го Українського фронту: «Чем больше мы их утопим в Днепре, тем менше нам придется их ссылать в Сибирь».