Ольша ковзнула очима по заставлених різнобарвними й різнокаліберними пляшечками полицях. «Кола», «Оранж», «Лайм», «Трамінер», «Гратиєшти», червона «Варна», мускат «Лівадія», «Південне ігристе», ще сухеньке щось, здається феодосійський «Сильванер». Чотири сорти пива плюс миколаївське пляшкове. Ритка порпалася у сумочці-ксивнику, які носять на поясі.
І тут щось змусило Ольшу обернутися, дивний свербіж між лопатками, немов у спину їй уперся важкий уважний погляд. Відкриті двері сяяли в напівтемряві скляної кафешки сліпучим знак оклику. Підкотила сіро-зелена іномарка, поблискуючи й іскрячись під променями сонця. Мутне тоноване скло не давало розгледіти, хто сидів у салоні.
Заокруглені дверцята знайомої машини відсунулися вгору, на дах. Ользі перехопило дух. Дальше відбувалося ніби в уповільненому кіно. Вийшли двоє — однаково рослі, засмаглі, у сланцях-в’єтнамках, потертих шортах, легковажних майках із трафаретними криво усміхненими пиками, бешкетних панамках-дзвіночках зухвало червоного кольору й однакових дзеркальних окулярах.
Ритка, що була застигла біля стійки, машинально відсторонилася. Бармен догідливо завсміхався:
— Привіт, хлопці! Як завжди?
— Ага… — відгукнувся один із хлопців, поправивши окуляри, і осікся. — О! Мускат! Ящик!
Бармен свиснув Підручним; ящик вина й дві упаковки пива відразу винесли й завантажили в машину.
— Ну, і тут по пляшечці… — зітхнув другий.
Дві запітнілі «Дак Гессер» вкрадливо виникли на Стійці.
— Три шістсот, — оголосив бармен.
На стійку шльопнулися вісім кредиток по п’ятсот гривень із хвацьким гетьманом Петром Сагайдачним. Бармен згріб все й розсипався в подяці. Про решту з отриманої суми, очевидно, не йшлося.
Другий хлопець стягнув окуляри, й Ольша переконалася, що саме він підвозив її до Гліба в новорічну ніч.
— Привіт, — сказала Ольша, усміхнулась і ступила вперед. — Ти мене пам'ятаєш?
Хлопець примружився й подивився в її бік.
— Ну, привіт…
На стійку лягла ще одна кредитка.
— Х’ю, видай їм чого попросять…
Однаковим рухом хлопці повернули порожні пляшки на стійку, переглянулися й вийшли з кафе. Дверцята машини плавно стали на місце і сіро-зелене іскристе диво, понеслося в бік молдавських баз.
Ольша розгублено дивилася услід. Зате Ритка не розгубилася.
— Два мускати й по морозиву!
Комментарии к книге «Миколаївське небо», Вячеслав Александрович Астров-Чубенко
Всего 0 комментариев