— Ні, цього ми не знаємо. Вірніше, це щось більше, ніж отрута. Бо отрута впливає, лише потрапивши до шлунку або в кров. А ця мертва вода, вбиває навіть тільки торкнувшись живої істоти.
— І апарат професора Тарпа?..
— Про апарат нічого не можу сказати. Він лише конструюється. Пробачте, панове, мені треба йти. На мене чекає робота.
IIЗагалом беручи, професор Тарп з допомогою своїх помічників розповів репортерам усе цілком правильно. І не його провина, що репортери залишилися незадоволені, бо, найголовніше, їм хотілося довідатися про новий апарат професора Тарпа. Але говорити про цей апарат було ще рано. Його модель тільки встановили в лабораторії, апарат був ще не випробуваний.
Минув усього тиждень — і становище різко змінилося. Щоправда, тепер професора Тарпа не оточували незнайки-репортери, його ніщо не дратувало. Та, проте, він не був би ніколи таким веселим і говірким, якби не закінчення роботи з моделлю апарата. Апарат працював. Апарат, щоб здобувати важку воду в необмеженій кількості — був готовий.
Професор Тарп сидів у кутку лабораторії, у своєму улюбленому кріслі. Погладжуючи свою сиву бороду, він роздільно говорив:
— Так! Це справжня перемога! Друзі мої, апарат працює. Ось вона, важка вода, збирається краплина за краплиною. Але повернімо цю ручку, збільшимо загальний потік води, що проходить крізь апарат. Отак, — і важка вода відокремлюється вже не краплинами, а суцільним струменем. Перемога! Друзі мої, вітаю вас!
Помічники професора уважно слухали його: Грехем, — стоячи біля апарата, немов готовий захищати його від когось; Бінч, — не відриваючи очей від великої пляшки, де збиралася важка вода; Охасі, — нервово потираючи сухі пальці своїх маленьких рук.
Перший відповів Професорові Грехем:
— І нам уже не треба випаровувати тонни води, щоб дістати частку грама важкої води…
— Надзвичайно, пане професоре, — відгукнувся Бінч. — Це, на мою думку, геніальний винахід.
— Прийміть і моє шанування, пане професоре, — тихим приємним голосом додав Охасі. — Я захоплений вашим новим апаратом…
Професор Тарп задоволено усміхнувся:
— Так, так, мої друзі, я дуже радий. Тепер наука піде іншими шляхами. Ми не шкодуватимемо важкої води для досліджень. Грехем!
— Слухаю, пане професоре.
Комментарии к книге «Дванадцять оповідань», Владимир Николаевич Владко
Всего 0 комментариев