«Викривлений простір»

27

Описание

Маргони — агресивні пришельці з космосу — хочуть, підступно знищивши людство, заволодіти перлиною всесвіту — планетою Земля. Про те, як було зірвано цей намір, мовиться в гостросюжетній. напруженій повісті «Викривлений простір». В оповіданнях молодий український радянський письменник-фантаст, як і в попередніх своїх книгах, знову повертається до «старих і випробуваних» героїв — біокіберів. Твори пронизані думкою: людина мусить гідно нести високе звання мислячої гуманної істоти.



1 страница из 129
читать на одной стр.
Настроики
A

Фон текста:

  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Аа

    Roboto

  • Аа

    Garamond

  • Аа

    Fira Sans

  • Аа

    Times

стр.
Викривлений простір (fb2) - Викривлений простір 881K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Александр Константинович Тесленко Олександр ТесленкоВИКРИВЛЕНИЙ ПРОСТІРФантастична повість та оповідання

©    — україномовна пригодницька література

Рецензенти: В. Ф. Гужва, П. Г. Щегельський

ВИКРИВЛЕНИЙ ПРОСТІРФантастична повість 1.

В час, коли схочеш лишити

клопоти буднів

заради важливіших справ,

щоби продовжувать шлях наш,

напнувши усі вітрила,

ти намагайся тоді, щоб привітно

дивилися лиця —

лагідність личить людині,

а гнів ти для звірів лиши.

День ще зрання видався сонячним. І, мабуть, саме тому в Антона Сухова був просвітлений, позначений карбом бентежної осені настрій. Сухов радо й бадьоро їхав на роботу, в клініку. Вправно і швидко прооперував. Операція видалася складною, але все пройшло нормально. Таке трапляється не часто.

Антон вийшов із клініки і неквапливо прошкував тротуаром вздовж магістралі, що вигиналася довкола яру правильною дугою. Обабіч дороги відсвічували черленим золотом клени, а на протилежному боці яру ще не вжухла зелень акацій та дубів.

З самого ранку того дня світило сонце після трьох днів безперервних дощів. Легкий вітерець перебирав його волосся з сивиною на скронях. Він посміхався сам до себе, радіючи погожому дню. Додому йти не хотілося.

Осінь. Сонце. Вдала операція. Натруджені мозок і тіло мимоволі шукають спочинку. А що може бути кращим за отакі хвилини? Відпочиваєш… І не хочеться ні про що згадувати.

«Вероніки ще немає вдома. Шкода: якийсь невидимий бар’єр проліг поміж нами, і той бар’єр важко зруйнувати, бо, власне, зараз немає бажання його руйнувати. Оті бар’єри дарують перепочинок, тож і за це їм дяка. А що водночас приходить самотність… можливо, то й не біда, бо на самоті ніхто тебе не принизить і не скривдить».

Колись він щиро кохав її. Це вже нині доводиться запитувати себе, що означає кохати щиро. А колись не запитував. Просто відчував кожною своєю клітиною, що йому завжди хочеться бути з нею.

Сонце. Осінь. Прекрасний день.

— Ах, зорі, зорі, вічно вам сіять… — почулося за спиною. Сухов озирнувся. Його наздоганяв анестезіолог Митрофан Степанюк. — … І дарувать комусь бентежне щастя… Нічогенький сьогодні деньок видався, Антоне. Еге? І лиш моя зоря ясна…

— Осінній подарунок галерникам.


Рецензий к этой книге пока нет, будьте первым!

Оставить рецензию

Код Антибот

ПОХОЖИЕ КНИГИ

Популярные и начинающие авторы, крупнейшие и нишевые издательства