Центральний штаб Спілки — капітану крейсера «Рубіж».
Терміново. Секретно. Блакитний шифр.
Файл роздруку 23-А.
«По отриманні цього наказу негайно вивести крейсер до дванадцятого планетарного сектору восьмої галактичної зони. 16 березня,єдиного часу очікується проходження в секторі конвою лотанського десанту. Конвой і охорону знищити.
Іменем Землі.»
Вони розверталися. В космосі немає ваги, але залишається маса, і двісті тисяч тон металу вмить не загальмувати. Вони розверталися, і пальці, удавлені в клавіші форсажу двигунів, уже не могли нічим допомогти. Тиждень тому на далекій планеті Лотан земний агент байдужливо глянув на маршрутну карту конвою. Три дні тому в Центральному штабі захисту Землі антени гравізв’язку прийняли його коротку доповідь. Хтось з офіцерів звірився з комп’ютером і знизав плечима — перехопити встигав лише один крейсер — «Рубіж». Можливо, він навіть порадився з начальником штабу, і той із жалем зітхнув. Але занадто неспільномірні ціни — крейсер, один з сотень, що несуть патрульну службу, і напханий десантниками конвой ворога. І їх кинули до бою — до бою без надії перемогти і без надії вижити…
Вони розвертались. Навряд чи хоча б половина людей в рубці розуміла, що це означає. І взагалі не підозрювали про те, що коїться, сотні астронавтів на бойових постах корабля. В навушниках билися, заважаючи один одному, їхні крики, прохання, доповіді…
— Головний пост, головний…
— Він покидає сектор враження, додайте-но…
— Рубка, у нас пливе захист, до двох рентген на максимумі, чекаємо дозволу на евакуацію…
— Головний пост…
— Та влучте же йому хто-небудь, він у мертвій зоні!
— Чому мовчить правий сектор?!
— Капітан, двигуни на межі, чи можна зняти форсаж?
— Головний пост…
— Правий сектор! Адже він пре на тебе!
Віктор повернувся у кріслі. Руки зісковзнули з пульта, розслабилися вперше після двогодинного бігу по клавіатурі. Він поглянув на першого помічника і здивувався його поставі: спокійній, відпочиваючій, такій недоладній серед скарлючених над пультами командирів… І впіймав його погляд.
