«Марсіанський шлях»

— Для вас, може, й небагато. Не забувайте, ви в космосі, а не в утепленій рудниковій конторі. — І Ріос рішуче перевів стрілку термостата до краю. — Вистачить того, що дає Сонце.

— Але ж камбуз не на сонячному боці.

— Дарма, і тут потеплішає.

Ріос вийшов, а Лонг задумано дивився йому вслід. Тоді повернувся до свого відеофону. Термостата він уже не вмикав.

На екрані зображення лишалось так само розпливчастим, проте щось таки можна було розібрати. Лонг відкинув умонтоване в стінку сидіння і, подавшись уперед, терпляче вислухав офіційні повідомлення. За кілька хвилин сітка поступово розійшлась, і прожектори вихопили знайому постать бороданя, яка росла прямо на очах, поки не заповнила весь екран.

І тоді, незважаючи на цілу гаму шумів, спричинених електронними бурями, з відстані в двадцять мільйонів миль дуже ефектно пролунало: «Любі друзі! Шановні земляни!»

Тільки-но Ріос ступив у рубку, як відразу помітив спалах радіосигналу. Йому здалося, що то сигнал радара, і руки миттю зросив холодний піт, але то лише озвалось його сумління. Власне, за інструкцією, не дозволяється покидати рубку під час вахти, хоч усі виходили на п’ять хвилин, щоб випити кави, певні, що космос чистий, а потім усе-таки потерпали, чи не проґавили знахідку. Бували випадки, коли їхні побоювання справджувалися.

Ріос увімкнув багатосмужну розгортку. Знову зайва витрата енергії, але вже краще перестрахуватись, аніж губитися в здогадах. Космос був чистий, якщо не рахувати віддалених сигналів, що йшли від сусідніх кораблів-утильників.

Він увімкнув радіозв’язок. На екрані з’явилася русява голова довгоносого Річарда Свенсона, другого пілота найближчого корабля з боку Марса.

— Здоров, Маріо! — гукнув Свенсон.

— Салют! Що новенького?

Відповідь почулась за якусь секунду, адже швидкість електромагнітних хвиль не безконечна.

— Ото вже я мав сьогодні!

— А що таке? — поцікавився Ріос.

— Пощастило вийти на об’єкт.

— Вітаю!

— Якби ж то я його дістав, — похмуро відказав Свенсон.

— Щось перебило?

— Та, хай йому біс, повернув не в той бік. Ріос знав, що сміятися не можна.

— І як же ти примудрився? — запитав він.