— А що це таке — ОПС? — озвався пілот. Він був блідий, на чолі в нього виступили краплі поту: він чекав на відповідь.
— Орбітальний патрульний супутник. Пролітає над нами що вісім годин, саме тоді я отримав від нього зображення. Піркс зійшов униз і зник.
— Піркс? — Пілот пополотнів. — Командор Піркс?
— Так. Ви з ним знайомі?
— Чи ми знайомі?! — скрикнув пілот. — Я проходив службу під його керівництвом. Служив у нього стажером. Він підписав мого диплома… Скільки років Піркс виходив живий з найгірших… — Пілот не договорив. Його тіпало. Він обіруч ухопив шолома, ніби хотів пожбурити ним у Ґоссе. — Як ви дозволили йому йти самому в діґлаторі? Як ви могли? Адже він командор дальніх польотів, а не якийсь водій…
— Піркс добре знав ці машини, коли ви ще пішки під стіл ходили,— заперечив Ґоссе. Він, мабуть, хотів захиститися від звинувачень.
Лондон з кам’яним виразом обличчя підійшов до моніторів, перед якими з навушниками на шиї сидів Ґоссе, й витрусив у нього під носом попіл з люльки до порожнього алюмінієвого баку. Непорозуміло оглянувши люльку, він стис її з такою силою, що вона тріснула навпіл, викинув уламки, повернувся до вікна й закляк, сплівши руки за спиною.
— Я не міг йому відмовити… — відгукнувся Ґоссе.
Було зрозуміло, що він звертається до Лондона, котрий, наче не чуючи його, дивився крізь вікно на мінливе клуб’я рудого туману. Вже тільки ніс ракети виринав часом з його хвиль.
— Ґоссе,— раптом озвався пілот,— дайте мені машину.
— Не дам!
— Маю права оператора тисячників.
Очі Ґоссе на мить спалахнули, проте він повторив:
— Не дам. Ви ніколи не працювали на Титані.
Не кажучи й слова, пілот почав скидати скафандр. Відкрутив широкий металевий комір, повідстібав гачки на плечах, розпустив змійку, сягнув у пазуху і витяг добре зіжмаканий шкіряний гаманець. Наплічні сегменти розійшлися, мов розрізані. Він підступив до Ґоссе і почав по черзі викладати перед ним папери:
— Це з Меркурія. Я водив там біганта. Японська модель. Вісімсот тон. А ось дозвіл на управління тисячниками. Я свердлив на Антарктиді материковий льодовик шведським льодоходом, кріоператором. А ось фотокопія диплома з Ґренландії: друге місце у змаганнях. А це — з Венери.
Пілот кидав папірці та фотографії, мов козирні карти.
— Я був на Венері з експедицією Холлея. Оце мій термопед, а це — мого колеги, змінника. Обидві моделі непогані. Тільки режим кліматизації не тримався.
Комментарии к книге «Фіаско», Станіслав Лем
Всего 0 комментариев