«Варан»

121

Описание

Дивовижний світ зі своїми законами. Маги, які творять дива і знають наперед думки простих людей. Захоплюючи пригоди, неймовірні тварини, живі поля і ліси – у романі М. Та С. Дяченків «Варан» є все, що потрібне «справжньому» фентезі. Але є і те, що відрізняє прозу Дяченків від інших, – філософський зміст, одвічні питання, на які, можливо, немає відповіді, але які повинна задати собі кожна людина…



1 страница из 256
читать на одной стр.
Настроики
A

Фон текста:

  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Аа

    Roboto

  • Аа

    Garamond

  • Аа

    Fira Sans

  • Аа

    Times

стр.
Варан (fb2) - Варан [uk] (пер. Яков Житин) (Блукаюча Іскра - 1) 1385K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Марина и Сергей ДяченкоМарина та Сергій ДяченкиВаранЧастина першаРозділ перший

Франта привезли в поштовім човні. Серед мішків і ящиків старого Макія пасажир мав недоладний вигляд – смішний куценький плащ поверх чепурного світлого костюма, над головою перетинчаста штука, дуже схожа на парасоль (коли човен наблизився, Варан упевнився, що це таки парасоль, але не від сонця, а від дощу. З такими цяцьками ходять лише верхні: приймальник із гірської пристані, приміром, у міжсезоння смішить усеньке селище своїм картатим парасолем з мереживом).

Був тихий сірий ранок. Б'ючись по воді, кожна краплина дощу підлітала дзвінким стовпцем, наче хотіла вернутися в небо, і через те море здавалось кошлатим. Широка, майже квадратова плоскодонка ляскала по морю лопатями бортових коліс. Старий Макій крутив педалі; поштареве пихтіння й кректання лунало далеко над водою. Пасажир без діла сидів на кормі.

– По-ошта! – урочисто вигукнув Макій, хоча нікого, крім Варана, на пристані не було. – Добрі люди, прийміть уклін від близьких ваших і далеких, за добрі новини благословіть Імператора, за лихі прокляніть Шуу! По-ошта!

Голос у старого був не те щоб приємний, проте розложистий. Варан помітив, як чужинець під парасолем морщиться, явно борючись із бажанням заткнути вуха. Ще подумає, що Макій напоказ горло дере!

Варанові нараз стало прикро за старого поштаря. Макій нікому не кланявся, але шанував раз і назавжди заведений порядок і бороду розчісував надвоє навіть тоді, коли доводилося тижнями хилитатись у відкритому морі. Якби довкола не було ні душі, Макій однаково вигукнув би звичайне привітання поштового цеху, але ж не станеш пояснювати це молодому дженджикові, що розлігся на кормі з поблажливим осміхом…

Човен причалив.

– Здоров, дядьку Макію.

– Привіт, Вараську. Того, кхе…

Неприродно закашлявшись, Макій обернувся до пасажира:

– Прибули, той, ваша милосте.

Милість склав парасоль, кисло всміхнувся і, балансуючи в хиткій плоскодонці, звівся на ноги.

Милості було з вигляду років вісімнадцять. Безбарвне м'яке волосся, неймовірно довге – до пліч, мабуть, – стирчало з-під низько насунутого каптура. Тонкі губи за кольором не різнилися від блідих щік; найяскравішою плямою на обличчі прибульця був ніс – яскраво-червоний, розпухлий від нежиті, з нервово тремтючими ніздрями.


Рецензий к этой книге пока нет, будьте первым!

Оставить рецензию

Код Антибот

ПОХОЖИЕ КНИГИ

Популярные и начинающие авторы, крупнейшие и нишевые издательства