«Служивий мечник»

599

Описание

Самодіяльний, некомерційний переклад повісті Джорджа Р.Р. Мартина «Служивий мечник» (Sworn Sword) на українську мову. Це друга повість з циклу коротких творів автора про пригоди молодого лицаря Дунка (Dunk) та його хлопчика-зброєносця на прізвисько Яйк (Egg). Цикл є приквелом до «Пісні льоду та вогню», opus magnum Джорджа Мартина. Цей переклад продовжує експеримент, розпочатий «Заплотним лицарем»: повість сильно адаптовано у мовному та побутовому відношенні до наших східноєвропейських теренів. Багато імен, географічних назв, титулів, елементів державності та побуту набули цілком українського звучання, подекуди — колориту прилеглих країн. Переклад-адаптація В.Бродового, серпень-жовтень 2012 р. Друга редакція, виправлена та оновлена: 17 лютого 2015 р. Оформлення обкладинки: Валерій Бур



5 страница из 87
читать на одной стр.
Настроики
A

Фон текста:

  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Аа

    Roboto

  • Аа

    Garamond

  • Аа

    Fira Sans

  • Аа

    Times

стр.

— По тому Дагонові Грейджою гілляка плаче, — мовив Беніс. — Хто б його на неї підвісив? Чи ви бачили старого Баша Гостродупа?

— Люди казали, нема його більше. Залізняки вбили, бо дочку від них боронив.

— Семеро клятих дідьків. — Беніс повернув голову та сплюнув. — Бачив колись я ту дочку. Не варта, щоб за неї помирати, скажу вам. Дурний Баш лишився мені винен пів-срібняка.

Відтоді, як вони поїхали, бурий лицар на вид аніскільки не змінився. Ба гірше: він не змінив і свого запаху. Одяг на собі він завжди мав один і той самий: бурі штани, мішкувату сорочку з ряднини, чоботи кінської шкіри. Коли він узброювався, то вдягав просторого бурого вапенрока на іржаву кольчугу. Що його пояс, що помережане рубцями обличчя здавалися вичиненими з тієї самої бурої вивареної шкіри. Голова скидалася на одну з тих зморшкуватих динь, що вони проминули по дорозі. Навіть зуби в нього були бурі під червоними плямами від кислолисту, що він полюбляв жувати. Серед суцільного бурого забарвлення дивно вирізнялися тільки очі: світло-зелені, малі, трохи косі, близько посаджені, блискучі від лютої та паскудної вдачі.

— Тільки два барила, — зазначив він. — А пан Лантух хотів чотири.

— Дякуймо, що хоча б два знайшли, — відповів Дунк. — Казали, що у Вертограді теж посуха, ще й така, що виноград просто на лозі всихає на родзинки. Та й залізняки кругом…

— Пане! — перебив його Яйк. — Вода зникла!

Дунк так захопився розмовою з Бенісом, що й не помітив: під покрученими дошками мосту лишився самий пісок та каміння. Дивно. Коли вони їхали, вода в струмку текла низько, але все ж текла.

Беніс засміявся. Він мав два різновиди сміху: коли квохтав, як курка, а коли іржав гучніше за Яйкового мула. Цього разу сміх був курячий.

— Мабуть, висохла, поки ви швендяли. За посухи таке буває.

Дунк відчув розпач. Купатися тепер не вийде. Він зіскочив з коня на землю. Що ж станеться з врожаєм? Половина колодязів у Обширі пересохла, усі річки стояли низько — навіть Чорновода і могутній Мандер.

— Вода — то гидота, — мовив Беніс. — Колись попив води, то мене аж знудило. Краще вже вино.

— Та не для вівса. Не для ячменю. Не для моркви, цибулі, капусти. Навіть виноградній лозі потрібна вода. — Дунк струснув головою. — Як це вона пересохла так швидко? Нас не було якихось шість днів.

— Ой леле, Дунку, та скільки там було тієї води! Я собі насцяти можу більшого струмка.

Комментарии к книге «Служивий мечник», Джордж Мартин

Всего 0 комментариев

Комментариев к этой книге пока нет, будьте первым!

РЕКОМЕНДУЕМ К ПРОЧТЕНИЮ

Популярные и начинающие авторы, крупнейшие и нишевые издательства