Ще ніколи природа не створювала камінь, відточений так досконало. Його бездоганно гладеньку темно-синю поверхню вкривало павутиння тонких прожилок. На доторк він був холодний і нагадував застиглий шовк. Овальної форми, приблизно з фут завдовжки, камінь важив кілька фунтів, хоча на вигляд мав бути важчим.
Знахідка видалась Ерагонові чудовою й водночас страшною. «Звідкіля тут цей камінь? Для чого він?» — не міг збагнути юнак. До того ж, було геть незрозуміло, чи він з’явився тут випадково, чи навмисне? «Якщо згадати старі перекази, — подумав Ерагон, — то без магії тут не обійшлося, отже, слід бути обережним».
«Але що його робити з цим каменем? — подумки запитав себе юнак. — Нести його буде важко, та ще, чого доброго, й небезпечно. Краще залишу його тут». Трохи повагавшись, Ерагон уже намірився кинути камінь геть, але щось його зупинило. «Принаймні за нього можна купити хоч якісь харчі», — подумав він, знизав плечима й запхав камінь до торби.
Відкрита полонина була надто небезпечною для ночівлі, тож юнак, повернувшись до лісу, розстелив свою похідну постіль під вивернутим корінням старезного дерева. Повечерявши хлібом і сиром, він загорнувся в ковдру й, перш ніж поринув у сон, довго міркував про те, що сталося.
Паланкарська долинаВранішнє сонце, зійшовши, залило небо жовто-рожевими барвами. Повітря було свіжим, солодким і дуже холодним. Береги гірських річок вкрилися кригою, а маленькі озерця повністю замерзли. Попоївши каші, Ерагон повернувся на полонину, аби оглянути випалену землю. Але навіть при ранковому світлі він не побачив нічого нового, тож рушив додому.
Старий оленячий слід подекуди ледь виднівся, а місцями взагалі зник. Цю гірську стежку проклали тварини, тому вона часто повертала назад, роблячи величезні зигзаги. Але, попри все, вона була найкоротшим шляхом у долину.
Комментарии к книге «Ерагон», Кристофер Паолини
Всего 0 комментариев