«Писар Західних Воріт Притулку»

585

Описание

«Місце, де можна знайти абсолютний захист, чи існує воно? Писар Східних Воріт відчиняє двері кожному, хто потребує його, Писар Західних Воріт зачиняє двері за кожним, хто віднайшов у собі силу повернутись знову у світ людей: Антон і Яків, як перша і остання літери абетки, з якої складається мова віри, надії й любові. Вона зрозуміла тим, хто мешкає у Притулку, вона може стати зрозумілою і тобі. Формула порятунку, метафора освіченого серця – тобі є над чим замислитись, якщо ти ще не розучився цього робити. Втім, два романи-утопії Галини Пагутяк можна просто читати й так, адже ми всі вміємо читати, хіба ні? Роман лауреата Національної пермії України ім.Т.Шевченка Галини Пагутяк „Писар Західних Воріт Притулку“ видається вперше. Тепер ти, чительнику, можеш не тільки увійти в Притулок, але й вийти з нього.»



6 страница из 141
читать на одной стр.
Настроики
A

Фон текста:

  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Аа

    Roboto

  • Аа

    Garamond

  • Аа

    Fira Sans

  • Аа

    Times

стр.

Усе це була щира правда. Аж забагато правди, бо Писареві не пасує додавати до книги щось від себе. Колись, на самому початку, Яків провадив щоденник, діаріуш, як ще називали по-іншому книжку, призначену для себе одного. Рік чи півтора він записував свої враження, однак згодом помітив, що починає повторюватись, бо життя увійшло у якесь жорстке русло. Та й у бібліотеці вдосталь книг, які допомагають витримати найлютішу облогу самотності. А книга про нього самого пишеться на стінах кімнати, на грядках, на стежках, у повітрі, часом оминаючи якісь події, а часом випереджаючи їх. І тут Якова охопив незбагненний гнів. Він дописав ще одне речення: «Я хотів його затримати, але не зумів». А тоді погасив свічку, що майже торкалась води у мисці, й ліг, накрившись з головою, щоб не бачити навіть червонуватого жару від грубки. Завивав вітер, хляпав дощ і скрипів флюґер. Чому вони обирають найгіршу погоду? Чому не відходять сонячного теплого ранку, коли на душі в кожного ніби розпогоджується? Дехто приносив Якову нехитрі подарунки: яблуко зі свого саду, щільник, дерев’яну ложку, свищика. Вони виходили звідси з порожніми руками, наче не хотіли обкрадати чи збіднювати Притулок. Мали з собою лише переміну одежі в торбині. Так само входили через Східні Ворота, справджуючи давню сентенцію omnia mea mecum porto. Себто, все своє ношу з собою. Того, що вони здобували отут, вистачало, щоб наповнити глибоку криницю пізнання цілого людського покоління у тому світі. Мудрість існуватиме незалежно від того, чи хтось потребуватиме її, чи відвертатиметься, проходячи повз неї. Притулок — це більше, ніж просто безпечне місце, хоча й створювався задля безпеки. Не було тут суддів, які розглядали б справу кожного прибульця і, в разі некорисного для нього рішення, віддавали нещасного в лапи катів. Це називалось Справедливістю. То не Притулок, коли тебе проганяють з нього. Світ надивився чимало подібних куточків, де над милосердям верховодили підозра та лицемір’я.

Комментарии к книге «Писар Західних Воріт Притулку», Галина Васильевна Москалец

Всего 0 комментариев

Комментариев к этой книге пока нет, будьте первым!

РЕКОМЕНДУЕМ К ПРОЧТЕНИЮ

Популярные и начинающие авторы, крупнейшие и нишевые издательства