«Писар Східних Воріт Притулку»

85

Описание

Місце, де можна знайти абсолютний захист, чи існує воно? Писар Східних Воріт відчиняє двері кожному, хто потребує його, Писар Західних Воріт зачиняє двері за кожним, хто віднайшов у собі силу повернутись знову у світ людей: Антон і Яків, як перша і остання літери абетки, з якої складається мова віри, надії й любові. Вона зрозуміла тим, хто мешкає у Притулку, вона може стати зрозумілою і тобі. Формула порятунку, метафора освіченого серця — тобі є над чим замислитись, якщо ти ще не розучився цього робити…

1 страница из 139
читать на одной стр.
Настроики
A

Фон текста:

  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Аа

    Roboto

  • Аа

    Garamond

  • Аа

    Fira Sans

  • Аа

    Times

стр.
Писар Східних Воріт Притулку (fb2) - Писар Східних Воріт Притулку 592K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Галина Васильевна Москалец (Пагутяк Галина)Галина ПагутякПисар Східних Воріт Притулку I

Антон, Писар Східних Воріт Притулку, косив траву в садку, коли дзвоник сповістив про нового прибульця. Він саме думав про те, що ось зараз задзвонять у Ворота, і йому доведеться покинути косу, почепити її на гілці найближчої яблуні й вийти з тіні на пекуче осоння. Сонце викличе біль у очах, і він знову боятиметься зустрічі з прибульцем із іншого світу. Думка про дзвоник була несподіваною й прикрою: він ще гадав, ніби та виникла навмисне, аби затьмарити красу погожого літнього полудня. Бо вже давно ніхто не приходив до Притулку. Не тому, що поменшало зла в тому світі: зла ніколи не буває ні замало, ні забагато. Просто часом занепадає віра, і тоді важко відшукати Притулок. Шалька терезів мусить гойднутися, мусить повіяти вітер, що пахне спокоєм, травою, молоком…

Перед тим Писар думав, що Лі, напевно, бачить його з вікна Бібліотеки, й потім закличе випити жасминового чаю. Вони сидітимуть навпроти, Писар та Бібліотекар, втілення рівноваги й утоми, тільки б дзвоник не озвався знову, бо вони почують його і весь Притулок сколихнеться, замре у чеканні, від Східних до Західних Воріт, тих, через які знову повертаються у світ, що завдає болючих ран тілові й душі. Повертаються лише ті, у кого рани зарубцювалися.

Хоча Антон не сподівався почути зараз дзвоник, до язика якого прив’язана груба мотузка, зате він знав кожен свій крок після того, як почує його. Ось він зупиняється, підіймає косу лезом догори, струшує з нього налиплі травинки, з жалем озирає недокінчений покіс, іде до найближчого дерева, чіпляє на нього косу, дивиться на вікно Бібліотеки, вийшовши із затінку, прикриває долонею очі і думає про прибульців: як ті комашки, вони прагнуть сховатися у зеленій траві Притулку, стати невидимими, вдячно припавши до землі. Бідні, вони заплющують очі й кажуть подумки: мене немає, я прийшов (прийшла), щоб сховатися, полегшено виплакуючи сльози. Що більше їх виплакуєш, то легшають душа і тіло. Вони підіймаються вгору, сонце їх засліплює…


Рецензий к этой книге пока нет, будьте первым!

Оставить рецензию

Код Антибот

ПОХОЖИЕ КНИГИ

Популярные и начинающие авторы, крупнейшие и нишевые издательства