«Лабіринт Мінотавра»

4134

Описание

До нової книжки відомого українського письменника увійшло три повісті. Повість-легенда «Лабіринт Мінотавра» розповідає про прекрасне і трагічне життя Гіпатії — жінки-вченого, оригінального мислителя, математика, астронома IV століття. Відзначена І премією на Республіканському конкурсі на кращу науково-художню книжку. В центрі другої повісті «На вогні святому спалимо розлуку» — життя й пригоди праслов'янського хлопця Зореслава, що шукає «живу воду», третя повість «Хто зважиться — вогняним наречеться» — знайомить читача з юними сміливцями, які летять до далеких світів.



6 страница из 320
читать на одной стр.
Настроики
A

Фон текста:

  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Аа

    Roboto

  • Аа

    Garamond

  • Аа

    Fira Sans

  • Аа

    Times

стр.

Незвичайними здібностями обдарували боги дітей Теона і Сократеса. Вже вони сперечаються з батьками. Вже вони мандрують думками поза міфічні межі, змуровані древніми мудрецями. Вже хитаються під ударами їхнього розуму догматичні стіни християнства і твердині олімпійців. І вирішує Теон послати Гіпатію до Афін. Хай вип’є з першоджерела мудрості, хай відчує подих легендарного Орфея, хай прислухається до божественної кіфари Аполлона. Бо сунеться звідусюд навала неуків-християн, диких, жорстоких фанатиків, і згасають вогні еллінських мудреців серед темної бурі, зародженої в палестинській пустелі. Треба запалювати нові вогнища, які перевершать силою й потужністю чадні багаття нової віри.

Сократес згоджується — хай Ісідор їде разом з дівчиною. Александрії потрібні освічені воїни, а Гіпатії буде надійний захист у далеких Афінах…

Не чують закохані тих міркувань. їм байдуже — де бути, що діяти. Аби разом. Аби чути подих одне одного, аби бачити мінливе сяйво єдиних очей.

Гіпатія торкає пальцями струни арфи: ніби Еол, граючись, пробігає в просторі і несе чаруючі звуки з будинку Теона до дрімотного моря. Дівчина заплющує очі, прислухається до чутливої мелодії, імпровізує слова таємничої пісні, яка народжується в глибині її серця, мов гук вічно незримої, вічно коханої матері-Геї.

Не бунтуй, моє серце!Зупинися у вічнім бігу!Відпочинь…Зупинюся з тобою і я…Ніжна Еос в рожевім серпанкуцілує світанкову синь,І згасає зірок течія…Новий день. Нові люди й пісні…Лише я не міняюсь повік!Все шукаю початку й кінця…І несе мене, ніби кіфару Орфея,безжалісний часу потік,І довкола — на хвилях — серця!..Заклинають і кличуть:— Це я! Зупинись, не щезай вдалині!Дай умерти в тобі…А мені — твої очі довічнопалають і сяють одніВ нескінченній юрбі…

Ісідор тамує подих, щоб не злякати чарівної миті. Просить, благає, вимагає: не вмирай, не пропадай, зупинися! А голос тихшає, зливається з шепотом літньої ночі, розчиняється в леготі моря, а струни ніжно супроводжують останнє зітхання пісні:

А мені…мов у сні…лиш одні…осяйні…Твої очі в сумній далині…

Задумалась Гіпатія, схиливши личко до арфи, тінь задуми на чистому чолі. Вона ніби чекає чогось. І юнак відчуває те чекання і боїться пропустити благословенну мить. Бо може бути пізно, якщо дати їй промайнути. Блискавиця — не для заплющених очей. Хочеш побачити її, відчути — не дрімай! І він зважується…

— Па…

— Я чую, Сі…

— Ти про кого співала?

— Про очі, друже…

— Про чиї очі, Па?

Комментарии к книге «Лабіринт Мінотавра», Олесь Павлович Бердник

Всего 0 комментариев

Комментариев к этой книге пока нет, будьте первым!

РЕКОМЕНДУЕМ К ПРОЧТЕНИЮ

Популярные и начинающие авторы, крупнейшие и нишевые издательства