«Бурлака»

Старшина. Бач, у дядька пiшов! Дуже цiкавий! Гляди, щоб i тобi, як i дядьковi, не втерли носа. Були хазяїни! А тепер твiй дядько - бурлака, чабаном десь служить, а все через те, що розумний дуже.

Олекса. Дай боже всiм такого розуму.

Сидiр. Ти лучче попроси старшину, а то ти все гостро одказуєш.

Старшина. А вийди, Сидоре, в сiни, я з ним побалакаю. То вiн тебе соромиться!

Сидiр виходить.

Чуєш, парубче, я тобi i конi подарую, i дiла нiякого не заведу, i ще дам сто карбованцiв… тiлько вiдсахнись ти вiд Галi Королiвни - я її сватаю! Iди куди в найми, скажи, що кохаєш другу - одкинься вiд неї! Бо як цього не зробиш, то я тебе i в острог посадю, i в москалi вiддам - все одно пропадеш.

Олекса. Так ось воно що! Ви б так i казали: це ви купуєте у мене мою дiвчину? Нi, дядьку, бiдний я, правда, i сто карбованцiв грошi, але я повiсився б на другий день або й зараз, якби взяв у вас сто рублiв для того, щоб розпанахать свою душу, зсушить своє серце разом з чужим серцем! Нi, дядьку, цього не буде! Ви мене не злякаєте тим, що посадите. Посадите - то й випустите. А в москалi пiду, то не по вашiй волi, а так, значить, слiд, тепер усi iдуть. Тiлько менi писав дядько Панас, що я вiльготний…

Старшина. Я тобi покажу вiльготу, коли так! Бач, який завзятий! Я до тебе ласкою, а ти гуком на мене! Е, собачий сину, стривай же, я тебе поки в москалi вiддам, то ще й рiзками випорю, волосним судом. Сидоре! Вiзьми його в холодну, ми з ним завтра розправимося, ач яке зiллячко!

Сидiр. Iди.

Олекса. Грiх вам буде, дядько! Я всiм людям розкажу, за вiщо ви надо мною згнущаєтесь.

Старшина. Посади його та поклич писаря.

Сидiр. Та онде й вiн, i Гершко бiжать сюди обидва.

Сидiр з Олексою виходять.

Старшина (дивиться у вiкно). Диви, й справдi, неначе їх хто в потилицю турлить, - бiжать. Чи не побився, бува, Гершко з писарем?! Ще мало клопiт-розбирай своїх. Ну, вже той Омельян Григорович, з духовних, а не по-духовному поступа…

Гершко i писар разом в дверi вскочили i застряли. Гершко виборсався первий, а писар, п'яний, говоре з дверей.

Писар (в дверях). Постой, Гершку, ти не розкажеш, загарчиш тiлько, бо ти захакався, як собака.

Гершко. Не журiться за мене, глядiть, щоб самi не впали!

Старшина. Бачите, Омельяне Григоровичу, а казали, що свою степень понiмаете!

Писар (пiдходе). Всеконечно понiмаю! Ето не ваша, а моя печаль!