Пращури українців, як і всі інші тогочасні народи, використовували тільки одне ім'я, а звичних нині прізвищ чи імен по батькові у ті далекі доісторичні часи не існувало. Хоча дохристиянське ім'я було єдиним різновидом власної назви людини, поширеним у доісторичні часи, проте дохристиянські імена праукраїнців, як і сучасні їх прізвиська, присвоювали не лише немовлятам, а й, треба думати, підліткам, юнакам і навіть дорослим. Особливості поведінки, вдачі, зовнішності, а також примітні обставини в житті денотата, тобто все, що було незвичним, помітним або важливим у конкретному колективі чи за певних обставин, могло зумовити появу його імені. Прикметно, що творення та вживання тогочасних імен ніким і нічим, окрім звичаїв, не регламентувалося. Відсутність письма, усталених обрядів наречения імені, державних інституцій, зацікавлених у точній та незмінній ідентифікації особи, – ніщо не перешкоджало тому, аби у дохристиянські часи одна і та ж особа протягом життя називалася двома-трьома або й більше власними іменами. Багатоіменність у дохристиянський період подібна до того, як нині одна особа може «нажити» собі кілька різних прізвиськ – у сім'ї, у школі, війську, серед однолітків-студентів, сусідів чи односельців, а також серед колег на роботі.
У дохристиянські часи характеристика найменованої особи, віддзеркалена в її імені, могла бути найнесподіванішою. Так, наприклад, третій у сім'ї дитині могли дати ім'я Третяк, шостій – Шестак, сьомій – Семак, восьмій – Осьмак і т. д. Дівчина, що з'явилася на світ взимку, могла одержати ім'я Зима, а та, що народилася весною, – Весна. Хлопчика, що забарився з появою на світ, часто називали Пізняком, а Томилом чи Томилою називали дитину, пологи якої були особливо тяжкими.
Комментарии к книге «Ім’я дитини в українській родині», Любомир Омелянович Белей
Всего 0 комментариев