«Правда про Бабин Яр. Документальне дослідження»

цими способами українські і німецькі кати вимордували 200 тис. євреїв (це за жидом В. Познером, коментатором совєтського, а тепер американського та російського телебачення),

що насправді було 300 тис. жертв (це нове число В.Коротич подав у доповіді у Торонто 23 квітня 1990 року),

що знищено 50 тис. єврейських дітей (з доповіді 1991 року у Вашингтоні Посла Радянської України Геннадія Удовенка);

українські опричники вбивали палицями і довбнями (спомини уцілілих «очевидців» на святкуванні 80-ї річниці Бабиного Яру в синагозі на Брайтон-Біч у Брукліні — 1994 р.);

що могилу-яр німці засипали за допомогою динаміту (за партійним звітом 1946 року та свідченням у німецькому суді 1968 року);

а після того земля на цій братській могилі в Бабиному Яру ворушилася від останніх порухів жертв ще 4–7 днів (свідчення уцілілих, а також численних інших «очевидців» на Нюрнберзькому процесі);

весь район Бабиного Яру було оточено колючим дротом — близько 20 км довжини — з високою електричною напругою (за Віктором Коптіловим у паризькій Енциклопедії українознавства — НТШ, том 11, 1994р.);

що цілий місяць кров з могили пливла струмком до Дніпра (свідчення уцілілих жидів, зібрані для НКВДа також у «Чорній книзі» І.Еренбурга — 1991 p.);

що під час відлиги навесні 1942 року «кров вибухала малими гейзерами на поверхню могили» (з книжки-спогаду «Ніч» 1972 p., лауреата Нобелівської премії миру Елі Візеля);

що наприкінці серпня та у вересні 1943-го німецькі й українські охоронці примусили 327 жидів-в'язнів розрити братські могили за допомогою екскаваторів і бульдозерів;

що на штабелях в дванадцять метрів заввишки спалили, обливши нафтою і бензином, тіла 70 тис. небіжчиків і сто тіл полонених моряків Дніпровської флотилії, попередньо задушених у Бабиному Яру в машинах-душогубках (за свідченнями Якова Стеюка, Владіміра Давидова та шести інших уцілілих жидів, що їх дано в Києві для НКВД 22 листопада 1943 року, а потім згадано у радянській кінопрограмі «Бабин Яр» Віталія Коротича — 1987 p., а також за чотиритомовою англомовною «Енциклопедією Голокосту», виданою 1991 р. в Єрусалимі і Нью-Йорку).