В половині травня 1942 року з вишкільного табору пробойових частин німецької армії — з Гайделяґру біля Дембіци в Польщі — вирушає черговий транспорт поповнень до фронтових частин на Схід. До цього транспорту попав і я та ще декількох українців, що — подібно, як і я — «добровільно» попали до пробойових частин німецької армії. Короткий, бо лише чотиромісячний вишкіл, що все ж добре дався мені в знаки, уже за мною. Наш транспорт призначений на поповнення «першої піхотної моторизованої бриґади», що занімає відтинок на східньому фронті в Росії, в околиці Великих Лук. Транспорт начислює яких 400 чоловік, здебільшого чужинців і менше німців. Є тут норвежці, флямандці, словаки, румуни та нас декількох українців; решта це переважно «Бачка–дойче», себто німці–уродженці провінцій Бачка–Банат; перед війною вони жили в Угорщині, Румунії та Юґославії. Корінні німці згірдливо їх називають «бойте–дойче», себто «здобуті німці». Зрештою наш транспорт це переважно молоді люди в віці від 17 до 25 років. За вийнятком кількадесятьох німців та нас українців — «штрафняків», що числились уже як «стара война», всі інші це переважно новобранці з однорічним «рекрутським» вишколом. Наплечник у кожного з–поміж нас виповнений по береги різними причандалами військового баґажу. Одяг та військовий виряд у нас новісенький. Все чисте й нове. Перед виїздом отримуємо «приписових» 20 штук амуніції до рушниці та чотири ручні ґранати: дві т. зв. «штільґранати» — з ручкою і дві «фаєрґранати» — яйцеваті. Також дістаємо триденний сухий харч, себто хліб, масло чи то марґарину та м'ясні консерви. Каву та гарячу страву маємо діставати під час подорожі по залізничних зупинках у пунктах Червоного хреста, що були зрештою на кожній більшій станції.
Двокілометровий марш у повному виряді від наших приміщень на першому «рінґу» в Гайделяґрі до вантажної залізничної зупинки при вході до табору був таки доволі важкий, ще й до того в гарячий травневий день.
З полегшею кожний з нас скинув свій «баґаж» у призначеному місці в товарному вагоні ешелону. Вагони ці були спеціяльно пристосовані до транспорту військових частин.
Я та ще двох українців, що були зі мною в одному рою, приміщуємось на вказаному місці. Були це: Іван Шагута з Волині — місцевости він ніколи мені не подавав, як теж і я йому, — та другий Сваричевський, — імени не пригадую, — десь із Скалатщини.
Комментарии к книге «Cпогади фронтовика. Одісея сірого «коляборанта»», Евстахий Загачевський
Всего 0 комментариев