Це справді були пацюки. У напрямку до руїн палацу, шемраючи між стебельцями трави, сунуло, мабуть, з тисячу пацюків. Гризуни просувалися тісною зграєю, і майже кожен тримав щось у зубах — шматочок хліба чи сиру, клаптик матерії або шкіри, кусник м’яса тощо. А кілька пацюків, лежачи на спині, тримали в лапах курячі яйця, а інші тягли їх за хвости.
— Повертаються з наскоку, — прошепотів Півчеревичок. — Бачите, скільки добра награбували.
На щастя, пацюки майже не звернули уваги на крихітних чоловічків. Тільки деякі з них глипнули на фургончик гостро і ненависно.
— У них розумні очі, — відзначив Мохобородько.
Нарешті й Муфтик спромігся аж на ціле речення — од початку до кінця:
— Немає нічого жахливішого, ніж злий розум.
Тим часом зграя пацюків дісталася до житнього лану й поступово зникла в ньому.
— Куди вони сунуть? — уголос подумав Мохобородько. — Куди вони тягнуть свою здобич?
— Звісно куди — в руїни палацу! — несподівано й радісно вигукнув Півчеревичок, і його лице просяяло. — Адже це — пацюки мого дитинства, розумієте?
Мохобородько і Муфтик нічого не могли збагнути й запитально втупилися у Півчеревичка.
— Тепер мені все зрозуміло, — запально вів далі Півчеревичок. — Ох, любі друзі, ми прибули на землю мого дитинства! Як часто я подумки бродив ось цими стежками і нарешті завітав у рідні краї! Адже я тут народився і виріс, грався і мужнів. Просто дивовижно, чому я одразу не впізнав своїх рідних місць.
— Але чимось все-таки вони тебе вражали, — нагадав Мохобородько.
— Так-так, — кивнув щасливий Півчеревичок. — Я щось відчував незвичайне. Ох, дитинство, золоте моє дитинство! Як непомітно ти проминуло! Ох, дитинство, таке близьке й таке, на жаль, далеке…
Муфтик і Мохобородько зворушено мовчали — вони ще ніколи не чули від Півчеревичка такої розчуленої мови.
Пацюки вже зникли в житі, і на лужку запанував спокій.
— Ось так, — сказав Півчеревичок. — То що ж робитимемо далі?
— Напевно, ти хотів би трохи поблукати місцями свого дитинства, — висловив здогад Мохобородько. — Коли вже сюди потрапив.
— А пацюки? — забідкався Муфтик. — Мушу вам зізнатися, що через них я геть утратив душевний спокій.
Мохобородько пильно подивився на Муфтика.
Комментарии к книге «Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько. Книга друга», Автор неизвестен
Всего 0 комментариев