Гумпал налився фіолетовим кольором, зірвався з крісла, схопив дорогу іспанську шкіру, подер її на стьожки і пожбурив у вікно.
А Румцайса погнав у двері. На порозі Румцайс зупинився:
— За що ж ви мене штовхаєте?
— За образу ноги пана війта,— поважно відказав Гумпал, немов приклав міську печатку.
Зібрав Румцайс внизу під ратушею рештки кордовської шкіри і мовив сам до себе: «Добре, що хоч на дитячі капці лишилося». Але душу йому ятрили жаль і прикрість.
Коли Румцайс повернувся до своєї комірчини під баштою, він побачив, що двері зачинені і на них висить замок. А по обидва боки дверей стовбичать війтові стражники.
— Що ви тут робите? — запитав Румцайс.— Я своє добро сам стережу.
Стражники показали на двері. Там висів папір з написом:
«ЗА ОБРАЗУ НОГИ ПАНА ВІЙТА ЗАЧИНЕНО АЖ ДО САМОЇ СМЕРТІ».
Отут уже Румцайс розгнівався.
— Я гарячий чоловік,— сказав вій стражникам,— і ви мене не присилуєте кланятися війтовій нозі!
Стражники відступили трохи і націлили на Румцайса рушниці.
— Як це ви ще гармати не притарабанили? — всміхнувся Румцайс.— Побачимо, що з цього буде!
Стражники в ту ж мить настромили на рушниці багнети, стали по обидва боки від Румцайса та й повели його з собою.
Пройшли вони містом, проминули поле і дісталися до узлісся. Це був Ржаголецький ліс. Тут стражники сказали Румцайсові:
— Біжи собі до лісу, а в Їчин щоб не ступив і ногою!
— Чий це наказ?
— Війта Гумпала.
Румцайс ступив поміж дерева. За хвилину з лісу пролунав голосний крик:
— Якщо війт думає, що я від нього все терпітиму, мов та підметка, то він помиляється! Ми ще побачимо, чия візьме!
Усе це сталося напровесні. А коли весна вже відцвітала, війтові Гумпалу спало на думку піти до лісу — порахувати молодих зайців.
Узяв він записник і олівець, взувся в міцні мисливські чоботи та й вирушив у путь. Іде — і скрізь йому честь та шана за його славетні ноги. В місті люди вклоняються, за містом камінці самі відкочуються з дороги. Із кущів молоді зайці визирають і вигукують номери, якими вони записані у своїх метриках:
— Перший! Другий! Третій!..
А війт іде й записує їх.
Нарешті дістався він до Ржаголецького лісу і зайшов у нього. Дерева перед ним схиляються, боровики шапочки скидають.
Комментарии к книге «Пригоди Румцайса», Вацлав Чтвртек
Всего 0 комментариев