Від обурення я навіть боятися перестала. Яке нахабство! Отак командувати чужим котом! Але Люм знову усміхнувся і спокійно сказав:
— Не дивуйся і не сердься. Просто мешканці нашої планети ро- зуміють мову всіх живих істот. І вони нас також розуміють. Навіть ця квітка.
Хлопчик підніс свою мінливу кульку до кульбаби, яка чомусь, незважаючи на дощ, розкрилася і світила своєю жовтою голівкою. І враз квітка відірвалася від землі, почала кружляти навколо Люма і задзвеніла веселою мелодією.
— Ось бачиш, ця кульбаба тебе добре знає. Її родина живе на вашому подвір’ї вже цілих тридцять три роки. Її прапрапрабабуся була добре знайома з твоєю мамою. Тоді, коли вона була ще зовсім маленькою дівчинкою і вміла розмовляти з квітами.
— Моя мама? — здивувалась я.
Мені важко було уявити, що моя вічно заклопотана мама колись була маленькою і навіть розуміла мову квітів.
— Так, а твій тато колись літав на нашу Пурпурову планету. Його ще й досі у нас пам’ятають.
— Тато? Та не може цього бути! Мій тато учений — професор Клим Чайка, і в жодні дива він не вірить. Каже, що все це дурниці.
— Невже?! — Люм тяжко зітхнув. — А мені казали, що я будь-коли можу звернутися до нього по допомогу. Щоправда, я забув, що люди дуже змінюються, коли виростають… Шкода, у мене була справа до твого тата.
І раптом я зрозуміла: все, що зі мною відбувається, — це і є справжня фантастична пригода, про яку я так мріяла. І мені це не сниться. Бо ось, щойно за комір мені впала велика дощова краплина, я аж підстрибнула від несподіванки.
Люм глянув мені в очі так, що я відчула — він і справді читає мої думки, й тихо промовив:
— Послухай, я знаю, що тепер ти маєш таку ж силу, як мав твій батько, коли був хлопчиком. І лише ти зможеш допомогти мешканцям Пурпурової планети. Ти готова? Тоді заплющ очі й приготуйся. Ми перенесемося у просторі. За цей час на Землі мине лише кілька хвилин. Твої батьки й не помітять, що тебе не було. Просто подумають, що ти гуляєш з Гарбузиком.
— А я точно зможу повернутися? — на всяк випадок перепитала я, хоча вже знала, що нізащо у світі не відмовлюся від мандрівки на загадкову Пурпурову планету. Хоча мені весь час здавалося, що мене з кимось переплутали. Ну, що в мені особливого і як я зможу врятувати зовсім не відому мені Пурпурову планету? «Але спробувати варто» — подумала я і рішуче стріпнула головою.
Комментарии к книге «Таємниця Пурпурової планети», Леся Воронина
Всего 0 комментариев