Потім у цій квартирі жила дочка професора Антоніна Федорівна, бабусина мама, яка вийшла заміж за робітника заводу «Арсенал» Терентія Тарасовича Довганя, та їхні діти — сини Василь і Олександр (обидва загинули на фронті у Велику Вітчизняну війну) і дочка Світлана. Коли загинули сини, Терентій Тарасович, хоч його й не відпускали з заводу, упросився на фронт і теж не повернувся...
На тій же площадці, у квартирі навпроти, жив колись молодший брат професора Коротницького віолончеліст Амадей Антонович із своєю дружиною художницею Стефанією Стефанівною.
Бабуся Світлана ще пам'ятала їх, як вони, зовсім уже старенькі, підтримуючи одне одного і зупиняючись на кожній сходинці, по півгодини піднімалися на четвертий поверх (ліфта в їхньому будинку не було). Бабусі Світлані тоді було років п'ять, і вона вірила, що, коли Стефанія щось малювала, а Амадей Антонович грав у цей час на віолончелі — все, що вона малювала, оживало на полотні, починало рухатися, дихати, говорити... І в її картину можна було навіть увійти... Але варто було Амадею Антоновичу припинити гру, і все одразу ж завмирало.
Так запевняв Стасик, старший за неї на два роки, який жив на першому поверсі і який божився, що сам на власні очі бачив це. Амадей Антонович і Стефанія Стефанівна не мали ні дітей, ні онуків, але дуже любили малечу і завжди частували хлопчиків та дівчаток з їхнього будинку цукерками. А на Новий рік влаштовували незвичайну ялинку, розцяцьковану різними чудернацькими іграшками, які робила сама Стефанія Стефанівна. На цих ялинках бували всі діти з їхнього будинку. Всі, крім бабусі Світлани. Між родинами професора Коротницького і його брата-віолончеліста існувала якась таємнича сварка. Вони двадцять років не розмовляли, тільки мовчки кивали один одному при зустрічі.
І коли професор на дев'яносто другому році життя помер і Терентій Тарасович, його зять, вирішив нарешті порушити сімейну заборону і піти до сусідів-родичів, щоб налагодити нарешті стосунки, було вже пізно. Амадея Антоновича і Стефанію Стефанівну напередодні вночі забрала «швидка допомога».
Вони померли в лікарні в один день...
Бабуся Світлана так і не дізналася про сімейну таємницю. І Віті нічого розказати не змогла.
Комментарии к книге «Таємниця Віті Зайчика», Всеволод Зіновійович Нестайко
Всего 0 комментариев