«Свідків злочину не було»

527

Описание

У новій пригодницькій повісті сучасного українського прозаїка діє вже відомий читачам із попередньої книги «Без дозволу на розслідування» молодий слідчий Арсен Загайгора. Завдяки його мужності й винахідливості були розкриті дії небезпечних злочинців.



1 страница из 109
читать на одной стр.
Настроики
A

Фон текста:

  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Аа

    Roboto

  • Аа

    Garamond

  • Аа

    Fira Sans

  • Аа

    Times

стр.
Свідків злочину не було (fb2) - Свідків злочину не було (Арсен Загайгора - 2) 608K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Віктор Тимчук Віктор ТимчукСВІДКІВ ЗЛОЧИНУ НЕ БУЛО

©  україномовна пригодницька література

Художник Г. С. Ковпаненко

Рецензент Р. Ф. Самбук

СВІДКІВ ЗЛОЧИНУ НЕ БУЛО

Валентина Гнатівна саме наливала з мідної миски в банку пахуче варення з чорної смородини, коли враз пролунав телефонний дзвінок. Миска хитнулася в її руках, і темна цівка потекла на стіл. Жінка метнулася з кухні в коридор. З кімнати вибігла біла болонка, заскімлила.

— Цить, Білко. Це, напевне, Руслан, — і взяла трубку. — Алло! Слухаю!

— Я вже йду, — почула вона ніби синів голос.

— Ти, Руслане? — Жінка міцніше притиснула трубку до вуха. — Чого так пізно?

— Я вже йду, — повторив той самий голос.

Вона мимоволі подивилася на стінний годинник-хатку. Стрілки показували п'ятнадцять хвилин на восьму вечора. Підійшла до календаря і відірвала листочок. Було сьоме липня, середа.

Болонка метушилася навколо жінки, грайливо хапала за полу халата.

— Зараз прийде Руслан, прийде. Іч, скучила.

Жінка знову наливала варення у банки, потім закручувала їх кришками й прислухалася, чи не шурхотить ліфт.

В кімнаті посутеніло. Валентина Гнатівна сіла перед трюмо й засвітила бра. На коліна їй скочила болонка. Жінка якусь хвилю дивилася в дзеркало, провела пучкою по двох зморшках на лобі й зітхнула. Взялася накручувати біляве волосся на бігуді. Та погляд її щоразу падав на маленький золотий годинник, що лежав серед різної парфюмерії, і жінка подумки, з легким неспокоєм відзначила, що вже десята, а Руслана нема.

Стурбовано вийшла на балкон. У будинку навпроти рясно світилися вікна. Коло під'їзду, біля вузької лавиці, гомонів гурт підлітків.

— Русла-а-ан!.. — гукнула, й відлуння покотилося по землі.

— Його тут нема! — озвався хтось із двору.

Вона оглянула широкий двір між будинками, аж до зупинки трамвая, але ніде не помітила постаті сина.

Так пізно він ніколи не повертався з тренування.

Ні в десять, ні в одинадцять, ні опівночі Руслан не прийшов.

Вранці також його не було.

Не було ні в лікарнях, ні в міліції, ні у знайомих.

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Комментарии к книге «Свідків злочину не було», Віктор Тимчук

Всего 0 комментариев

Комментариев к этой книге пока нет, будьте первым!