Проте, попри все це ми не втратили здатності насолоджуватися новими для нас відчуттями: Адріатикою, чорною кавою на балконі і далекою грозою над морем. І не думали про те, що буде завтра. Ми пригадували, що діялося двадцять років до цього дня. А також нашого друга Олексу Сироту. Він мав би бути поряд з нами, бо на балконі стояли три шезлонги, а кава по-чорногорськи у ресторані готелю не закінчувалася навіть о третій ночі.
Дивна штука пам’ять. Замість того, щоб обговорювати, що буде з нами, ми пригадували те, що було з ним: філософом за університетським дипломом і капітаном радянської міліції, старшим інспектором карного розшуку за фахом. І присяглися один одному, що як усе буде гаразд і ми повернемося з цієї ескапади до Києва, то сядемо нарешті і напишемо не про криваві дев’яності на Балканах, а про зовні тихі сімдесяті у Києві. І про нашого друга Олексу.
Провідник, хоч і з запізненням, але прибув. Ми втрапили на фронт за добу до фіналу югославської трагедії. Якраз під вогневу завісу. І вирвалися звідти з останнім конвоєм.
Пройшло п’ятнадцять років. З наших балканських друзів у живих не залишилося нікого. Хтось зник, наче повернувся в минуле - як генерал Ратко і пулковник Нікола - когось розстріляли на порозі церкви, як останнього гайдука, польового командира Аркана. Але першою найболючішою втратою друзів у нашому житті був Олекса Сирота.
«Кажуть, є спосіб варіння кави без самого… варіння. Дрібно змелені зерна розтерти з цукром і залити крутим окропом із розрахунку: ложка окропу на ложку суміші. Далі збивати до появи густої піни, після чого долити гарячої води. Я пробував. Паскудство!»
З рецептів Олекси Сироти
«Ту-104 - самый лучший самолёт!
Ту-104 - самый быстрый самолёт!
Экономьте время! Зберігайте час!
Ту-104 даром поховає вас!»
Реакція радянського народу на заклик користуватися послугами «Аерофлоту». Співається на мотив похоронного маршу Ф. Шопена
Вот солнце закатилось,
замолк шум городской,
Маруся отравилась,
вернувшися домой.
Маруся ты, Маруся,
Открой свои глаза.
Маруся отвечает -
Я умерла! Низзя!
Народна «переживательна» пісня
1.- Ти знаєш, за що я люблю нашу радянську цивільну авіацію?
- Напевне, за сервіс?
Комментарии к книге «Наступна станція - смерть», Наталья Михайловна Лапикура
Всего 0 комментариев