«Повітряний замок, що вибухнув»

У голосі відчувався сумнів. Хоча Френк Елліс прожив у Швеції багато років і вільно говорив по-шведськи, дарма що з американським акцентом, та все ж віддавав перевагу англійській. Так вони зараз і розмовляли: Андерс Юнассон говорив по-шведськи, Елліс відповідав по-англійськи.

— Френку, мені шкода, що я проґавив твою лекцію, але я подумав, раптом ти зможеш дати мені урок приватним порядком? У мене тут жінка з пораненням у голову. Вхідний отвір просто над лівим вухом. Я б не телефонував тобі, якби не потребував second opinion.[1] А ще — я навіть не уявляю кращого порадника для себе в цій ситуації.

— Ти це серйозно? — спитав Френк Елліс.

— Пацієнтка — двадцятип’ятилітня дівчина.

— Якій прострелили голову?

— Вхідний отвір є, а вихідного немає.

— Але вона жива?

— Слабкий, проте регулярний пульс, дихання менш регулярне, тиск сто на сімдесят. У неї, крім того, куля в плечі й вогнепальне поранення стегна. Гадаю, із цими двома проблемами я впоратися можу.

— Це звучить багатообіцяюче, — мовив професор Елліс.

— Багатообіцяюче?

— Якщо в людини отвір від кулі в голові, а вона, як і раніше, жива, то ситуацію слід вважати обнадійливою.

— Ти можеш бути моїм асистентом?

— Я, мушу зізнатися, незле погуляв увечері в товаристві добрих приятелів, до ліжка добрався близько першої ночі, тож у мене в крові, здається, пристойний вміст алкоголю.

— Приймати рішення і робити втручання буду я. Але мені потрібен асистент, який би допоміг не наробити дурниць. І, чесно кажучи, коли йдеться про оцінку пошкоджень мозку, навіть п’яний як чіп професор Елліс, ймовірно, дасть мені багато очок уперед.

— Гаразд. Я приїду. Але віднині ти — мій боржник.

— Таксі чекає біля готелю.

Професор Френк Елліс зсунув окуляри на лоба, почухав потилицю, намагаючись зосередитися на екрані комп’ютера, де було видно всі куточки і закутки мозку Лісбет Саландер. П’ятдесятитрилітній, з чорним, аж до синього відтінку, волоссям, що ледь взялося сивиною, й темною щетиною, зі статурою, за якою вгадувався частий бувалець гімнастичного залу, Елліс скидався на другорядного персонажа з Міської служби швидкої допомоги.