«Прес-центр»

©    — україномовна пригодницька література

Авторизований переклад з російської Надії Орлової

Переклад здійснено за виданням: Семенов Юлиан, Пресс-центр. — М.: Сов. писатель, 1985.

Диктори раз у раз повідомляли про приземлення та вильоти; тут, у новому Шереметьєвському аеропорту, подумав Степанов, хороші диктори, дівчата розмовляють без акценту; у наших взагалі чудове відчуття мови, якщо тільки вони не закомплексовані; так само, як батьки завмирали, фотографуючись для Дошки пошани, так і їхні діти тепер, розмовляючи з іноземцями, кам’яніють, хоч, буває, знають про ті країни більше, ніж самі іноземці.

— Ще кави, — попросив він буфетницю. — І бутерброд з сиром…

— А ваш неодмінний фужер шампанського на дорогу? — жінка працювала тут давно, а Степанов літав часто.

— Лікарі знайшли цукор у крові. Пити можна лише горілку.

— Хочете?

— Та біс його знає.

— Отже, не хочете.

— Я-то хочу, — всміхнувся він, — але чи треба?

Коли він виїжджав із своєї майстерні, дочка сказала: «Тату, це погано, коли цукор, сиди там на дієті й не пий». — «Звичайно, — відповів він, — обіцяю тобі, Бембі», — і хоч знав, що випивати доведеться і дієти дотримуватися не вдасться, ніякого тобі режиму, просто щоденна сухом’ятка.!

Дочка вирішила вийти заміж; Степанов просив її почекати; вона заперечувала: «Ігор не може працювати, тату, він перестав малювати, зрозумій, у нас скоріш союз однодумців, і, крім того, ти знаєш це, я, як і мама, поки сам не зрозумію, що не права, не зможу нікому повірити, навіть тобі». — «Але це недобре, Бембі, у мене мабуть, тому й не склалося життя з мамою, що вона вірила тільки собі, своєму настроєві, своєму почуттю». — Не треба про це, тату». — «Що ж, твоя правда, пробач… Я ж зустрічався з твоїм Ігорем, ми з ним обідали в Будинку кіно… Не знаю, але мені здалося, що тобі буде з ним дуже важко, і може статися так, що все це ненадовго у вас». — «Чому?» — «Бо він егоцентрик і песиміст… Для нього звичайна людська радість є проявом низького настрою розуму… Хлопець аж надто багато думає про себе, так не можна». — «Що ти пропонуєш?» — спитала дочка, і Степанов зрозумів: вона нізащо не послухає його, але все-таки відповів: «Я пропоную випробувати одне одного».