Колись у Києві він не зовсім розумів свою Таню… А тепер, серед лісової тиші, пам'ять збирала уривки з їхніх розмов. Тепер його охоплювали сумніви, чи був справедливий до неї, чи розумів усю складність її характеру, чи допоміг їй хоч один раз розслабитися, відпочити від самої себе? «Еге ж, — думалося йому, — невесело живеться цій дівчині у своїй красивій оболонці…» З нею було і легко, і весело, і водночас дуже важко!
Згадалося, як привів її уперше до себе додому.
Бабуся почала мовчки роздивлятися дівчину: таку вже незлобиву звичку має старенька — усіх розглядати.
Таня тихо підвелася із стільця і, не попрощавшись, вийшла з квартири.
Павло в цей час у другій кімнаті шукав свої дитячі малюнки, щоб показати їй. Коли повернувся, Тані уже не було, а бабуся, зітхаючи, журно похитувала головою.
Таня ж більше ніколи, ні під яким приводом не погоджувалася переступити поріг його дому…
— Це — слід, Онищенко, — почув Павло слова сержанта, який, нахилившись, висвічував ліхтариком ямки на спушеній землі «каесес». — Чи не людська нога ступала?
Павло нічого не відповів. Ямки на смузі були не схожі на сліди від людських ніг.
— Корова, — сказав Павло перше, що спало йому на думку. — Зараз і господиня за нею прибіжить.
— Схоже на ратиці… — погодився сержант. — Але тут, Онищенко, не корова забігла, — строго закінчив він, відчувши в словах солдата іронію.
«Не корова так не корова, — подумав Павло, та вголос цього не сказав. — Мене зараз не обходять проблеми тваринництва».
— Відбитки роздвоєних копит глибокі. За розміром — менші від коров'ячих, — повчав далі сержант.
— Теля?
— Дикий кабан пройшов, Онищенко… Сітку не зачепив, отже, сигналу на заставі не було.
— Як же міг пройти, не зачепивши сітки? — зітхнув Павло. Епізоди недавнього життя у Києві все ще малювалися йому, тож говорив із старшим наряду, як кажуть, для годиться.
— Він назад повернув… Ти що — сліпий? — розсердився зрештою сержант. — Он, поряд, другий ланцюжок слідів, у зворотному напрямі. — І Пименов освітив ліхтариком цілий квадрат «каесес».
Сержант теж не дуже полюбляв млявого і безпомічного, незважаючи на високий зріст і фізичну силу, новачка. Почувши, що в наряд з ним іде Онищенко, Пименов поморщився.
Комментарии к книге «Тіні над Латорицею», Владимир Леонидович Кашин
Всего 0 комментариев