Потім — фотографування біля пам'ятників, традиційна поїздка містом… Нарешті ресторан. З'явилися депутати обласної та міської рад, гості з Києва, Москви та Дніпропетровська, — братки й урядовці… Обдарувавши молодят, розсілися за окремими столами. Знайомі згуртувалися за інтересами.
Староста оживляв зал побрехеньками, іменитим гостям надавав слово. Невдовзі всі захмеліли, почали співати «Не смачна горілка, не будемо пити, просим молодого, щоб посолодити. Гірко!».
… Після кількох повільних танців, музики втнули рок-н-ролу. Розігріті спиртним, гості почали гоцати, у чоловіків з кишень повилітали мобілки. Тому далі дансингували з ними в руках. Московський гість, пузатий, як пивний дзбанок, нафтовий магнат Володимир Іванович Краснов, натхненно витанцьовував, напевне, замолоду був хорошим танцюрою.
Після другої переміни Краснов вийшов на естраду і, взявши акордеон, завів «Подмосковные вечера». Три п’яних депутати обурилися на кацапську пісню, але староста пошептався з ними, і вони рефлексивно підхопили: «Єслі б зналі ви…».
Братки у вестибюлі набили анашею папіроси, й у залу потік солодкий дим. Не відмовилися пихнути[1] за компанію кілька киян та подруги Ірини. Незабаром дівчата вже цілувалися з братками, верескливо сміялися і за столами напихалися тістечками. Московські братки, схожі на пенсіонерів-доміношників, дистанціювалися від молодняка, пили неспішно, потай нюхали кокаїн.
Місцеві друзі Андрія трималися скромніше. Визивно поводилися тільки брати-близнюки Астаф’єви з ланки Кіркуєва. Старший дружба Ігор Вербний, на прізвисько Князь, кілька разів підходив до Валентина, наказуючи уговтати їх. Той погоджувався, але не робив жодного зауваження. Цей циган тримався на весіллі як господар. Лише коли з ним поговорив Жора Енгельман на прізвисько Ангел, Астаф’єви припинили матюкатися, смалити за столом анашу і чіплятися до гостей з дурними балачками.
Комментарии к книге «Чужа гра», Сергей Ухачевский
Всего 0 комментариев