«Тривожний місяць вересень»

1044

Описание

Вересень 1944 року. В загубленому серед лісів і боліт поліському селі поправляє своє здоров’я після поранення розвідник Іван Капелюх. Йому прийдеться стати «яструбком», зійтися в смертельній сутичці з жорстокими бандитами, знайти своє кохання… По мотивам роману в 1976 р. на студії Довженка знято фільм.



4 страница из 253
читать на одной стр.
Настроики
A

Фон текста:

  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Аа

    Roboto

  • Аа

    Garamond

  • Аа

    Fira Sans

  • Аа

    Times

стр.

Мені стало жаль козулі. Вона так легко, так вільно бігла! Не знаючи, навіщо мені це потрібно, я рушив піщаною дорогою туди, де прогриміли постріли. Мабуть, у мені заговорило співчуття розвідника. Розвідник часто опиняється в ролі переслідуваного. Коли повісять над головою зо дві ракети на парашутиках і висвітлять тебе на якомусь відкритому полі, та пустять із флангів перехресні трасери, та ще підключать зо два ротних міномети, — отоді відчуєш, що значить втікати від мисливця.

2.

— Пий, трясця твоїй матері, — каже баба Серафима, наливаючи молока у глиняний кухоль, розмальований виноградиком.

«Трясця» — це улюблена її приповідка, і баба антітрохи не замислюється над тим, що згадує свою власну дочку…

— Де тебе чорти носять? — питає вона, дивлячись на мене й тримаючи в руках глечик, у якому приємно шелестить, осідаючи шумовинням, тепле молоко. — Де це ти собакам сіно косиш? Мабуть, злигався з якоюсь нашою телицею, вони у нас гладкі, а ти он який! Тобі не про це думати слід…

— І в кого ви вдалися, бабцю, добра подруго бідної моєї юності? — питаю я.

І справді, в кого? Дід мій, вусатий, хитрий і норовливий запорожець Капелюх, який приїхав на Полісся буцімто з вільної Хортиці, забажав неодмінно взяти собі білоруску — чув, що білоруски приязні, лагідні і слухняні. Тричі їздив дід «на північ» і нарешті привіз Серафиму. Гарна вона була Серафима, старі люди в Глухарці пам’ятали про це, як пам’ятали й те, що на третій день медового місяця дід вилетів з хати мов оглашенний, і на плечі у нього був знак від рогача.

Дід рано помер від паралічу, і ось тоді й з’ясувалося, що Серафима любила його до нестями. Товариш мировий посередник Сагайдачний запевняв, що це типовий слов’янський варіант кохання.

Після дідової смерті Серафимі довелося скрутно. Вона працювала коло печей на гончарному заводику і підгодовувалася ще з того, що — потай, звичайно, — була за повитуху. Усе, що заробляла, Серафима відсилала моїй матері. Вона й мене утримувала, коли я вчився у київській школі, а мати вийшла заміж та й виїхала. Від матері я одержував гарні листівочки і признання в тому, що ніжно любить мене, а від Серафими — гроші.

Доливши в кухоль молока, баба знову ставить суто риторичне запитання:

— І де твої кишки мордує, Господи прости?

Комментарии к книге «Тривожний місяць вересень», Виктор Васильевич Смирнов

Всего 0 комментариев

Комментариев к этой книге пока нет, будьте первым!

РЕКОМЕНДУЕМ К ПРОЧТЕНИЮ

Популярные и начинающие авторы, крупнейшие и нишевые издательства